Вступ до школи-дуже важливий момент для дитини та її батьків. Багато дітей з готовністю та натхненням відправляються в перший клас, але далеко не всім такі зміни даються легко. Особливо коли це дитина з особливими освітніми потребами.

На що варто звернути увагу, щоб допомогти дитині краще адаптуватися і легше опановувати знання. Об’єднання зусиль закладів освіти, спеціалістів центру реабілітації та батьків допомагає уникнути складних питань та ситуацій в адаптації та полегшує засвоєння знань та навичок.

Що важливо в цей період:

індивідуальний підхід у навчанні і розвитку. Орієнтування на особливості та потреби дитини, адже схожі особливості дітей не гарантують однакових методів роботи і результатів.

Залучення родини. Рідні, які перебувають постійно з дитиною краще знають дитину і можуть надати інформацію та покращити комунікацію та стилі виховання дитини у закладі освіти.

Мультидисциплінарний підхід та підтримка працівників, батьків та дітей дуже важлива. Необхідне комфортне та довірливе середовище в колективі, де перебуває дитина.

Системна підтримка-це постійна та безперервна робота усіх учасників процесу. Батьки дитини з особливими освітніми потребами, яка готується до навчання в закладі освіти, перебувають у стресі, адже мають величезну кількість страхів, щодо її майбутнього. Вони стосуються обрання закладу освіти, розуміння навчальних програм, корекційних занять, доступності освіти для конкретної дитини, ролі асистента вчителя та дитини, складності в адаптації та прийнятті дитини в колектив тощо. І завдання фахівців та батьків на цьому етапі – надати максимальну інформацію щодо можливостей дитини та освітньої системи. Що можна батькам рекомендувати в покращенні адаптаційного періоду:

*розповідати дитині про школу: що і як там відбувається, що є парти й дошка, що треба піднімати руку, коли хочеш щось сказати тощо. Можна показувати фото та відео про школу. Якщо навчальний заклад уже обрано, варто прогулюватися шкільним подвір’ям та спостерігати. Головне – усі розповіді мають бути позитивними та спонукати дитину до зацікавлення шкільним життям та відчуття безпеки;

*грати вдома в школу: розставляти стільці, проводити уроки, можливо, повісити дошку та писати крейдою тощо;

*підготувати разом із дитиною портфель до 1 вересня: купити приладдя, розкласти олівці та фломастери в пеналі, порозглядати та обговорити зошити, дозволити дитині одягти портфель та прогулятися з нею до будівлі школи;

*дотримуватися шкільних правил удома: піднімати руку, коли треба щось сказати, мовчки слухати, відкривати разом потрібну сторінку, мити руки перед їжею (звертати на це увагу дитини), поводитися тихо. Але обов’язково наголошувати, що все це – репетиція до школи;

*проговорювати разом страхи дитини і поділитись своїми: і не лише співчувати їм, але й дати чіткий план дій на кожен випадок, що турбує дитину, аж надто коли її страхи стосуються її ж особливостей;

*заздалегідь познайомити з вчителем і класом, у якому навчатиметься дитина. Це дасть змогу не лише заспокоїти дитину, але й учителю поспілкуватися з нею сам на сам, скласти враження та встановити зв’язок. У школі варто показати не лише клас, але і приміщення, якими може користуватися дитина – коридори, туалети, їдальня, сходи тощо;

*поговорити з батьками однокласників – дуже важливий пункт, адже й досі чимало дорослих ставляться до інклюзивного навчання з острахом, а іноді й вороже. Тож на загальних батьківських зборах перед 1 вересня варто прояснити ситуацію – розказати про дитину та її особливості (тільки те, що вважаєте за потрібне), про сильні сторони та можливості, допомогу, якої вона потребує. Треба бути готовими до запитань та дати чесну на них відповідь.

(За матеріалами Анни Степанової-Камиш, “Нова українська школа”)