Ніколи не задумувались, що Бог дасть нам велике випробування на все життя.Вагітність проходила добре, почувала себе нормально.

Ніяких ускладнень не було. Разом з чоловіком зранку приїхали до Шостинського пологового будинку на заплановані партнерські пологи. На другий день ввечері з`явилося на світ наше довгоочікуване

СОНЕЧКО. Але повідомлення лікаря нам мить зупинило моє життя: «Дитинка може не вижити, а якщо виживе, то на все життя інвалід». Я не могла повірити, що моє янголятко, якого ми так чекали, народилося хворе. Швидка з пологового відвезла нас у Суми до відділення патології новонароджених. Далі було лікування в клініці «Охматдит».

Синочок підростав, з’являлися нові хвороби, незрозумілі приступи, які доводили до реанімаційного відділення. Обстеження: Суми, Харків, Одеса, Київ – і так по кілька разів. Минали роки, лікарня стала для нас другою домівкою. Але ми боролися. Я записала дитину у звичайний садочок. Але батьки вихованців дитячого закладу чогось боялися та були налаштовані проти того, щоб у групі були діти-інваліди. Боляче бачити, що люди не розуміють, як потрібна підтримка для такої дитини.Радо прийняв нашого синочка Сумський обласний центр комплексної реабілітації для дітей та осіб з інвалідністю. Тут ми одна родина, у всіх батьків свої випробування, ми проходимо їх разом. Дітки мирно і дружньо, разом гуляють, ніхто ніколи не ображає. І працюють дуже гарні фахівці. Спеціалісти Центру подарували нам віру в те, що нашого синочка ми свого на ноги поставимо!

Зараз нам 11 років. Ми боремося з хворобами і знаємо, що все буде добре.Я народила другу дитину,

дівчинку Даринку. Сашуня був радий, що в нього є сестричка. Разом граються, це дуже тішить. Даринка, хоч і маленька, розуміє, що її братик особливий, і вона його любить.

Дай Боже здоров’я моїй родині, за те, що ми разом все це пройшли.Треба бути сильною, не опускати руки. Інколи це так важко і для мене, та я часто кажу: «Бог не дасть мені більше, ніж я не зможу витримати».