Щоразу, коли вона приходить на заняття, простір наче наповнюється особливим спокоєм. У кабінеті практичного психолога панує тиша, що обіймає. Тут усе створено для того, щоб дитина могла розслабитися, зняти напруження й просто відчути, що поруч — безпечне місце. Психолог м’яко, майже непомітно для самої Кіри, веде її у світ емоцій: через тиху бесіду, через добрий погляд, через присутність, що підтримує більше, ніж слова.

І саме в цій атмосфері довіри народжується наступний крок — творчість.
Кіра плавно переходить до малювання, наче продовжує ту саму внутрішню розмову, тільки іншою мовою. Пензлик у руках рухається спокійно, а фарби стають відлунням її почуттів. Малювання тут — не завдання, а стан: думки яснішають, дихання стає рівнішим, а світ — добрішим.

Коли ж серце заспокоюється й знаходить свій ритм, психолог вводить ще одну важливу частину роботи — казкотерапію.
І цей перехід відбувається так само природно, як зміна кольору на палітрі. Казка наче продовжує те, що щойно було намальовано, але вже іншими образами. Герої з’являються поруч так м’яко, що Кіра легко впізнає в них свої почуття, переживання, мрії. Через історію вона вчиться приймати, співпереживати, знаходити відповіді — так, ніби казка тихо бере її за руку і веде туди, де все стає зрозумілішим і спокійнішим.

Так, крок за кроком, день за днем, Кіра відкриває свій внутрішній світ.
Не поспішаючи, без тиску, у теплому супроводі дорослих, які вірять у неї.
І кожне таке заняття — це маленьке диво, яке допомагає їй рости, міцніти й довіряти світу трохи більше.